Онко портал » Тетяна Саніна: “Розповідаючи про свій діагноз я розбиваю в собі кавалок страху”

Тетяна Саніна: “Розповідаючи про свій діагноз я розбиваю в собі кавалок страху”

Ця історія про те, як рідні люди  можуть допомогти інакше поглянути на буденні речі і  вчасно звернутися до лікаря.  Тетяна Саніна розповідає як запідозрила  у себе хворобу.

“На початку листопада Діма звернув увагу на нову родимку у мене на спині. Я закотила очі і сказала: ”Ну ще одна. У мене їх цілий табун  і всіх їх я люблю ніжно”. Та за два тижні, дякуючи Діминому педантизму, ми помітили, що вона збільшилась”.

Спочатку  Тетяна звернулася до  Інституту дерматокосметології лікаря Богомолець.  Їй сказали –  родимка підозріла, але для уточнення діагнозу її слід видалити.  За другою думкою Тетяна звернулась до фахівців Національного інституту раку. Там їй підтвердили те  ж саме.

“У мене два великі страхи – втратити частинку себе (особливо про всяк випадок) і чекати у невизначеності невідомо скільки. І от вони вступили у важкий бій між собою, – розповідає Тетяна. –  Однак страх перед операцією програв, тож я записалась на видалення. Думала, два дні очікування і фантазування щодо операції ніколи не минуть… Все вклалось у 30 хвилин – з очікуванням поки подіє місцева анестезія та наклеюванням пластиру на те місце, де раніше було утворення. Жодного дискомфорту, крім того, що не можна пітніти і мочити це місце”.

Життя налагодилось, принаймні, на 10 днів очікування результатів гістології. Але потім був дзвінок з лікарні і стривожений голос лікарки повідомив, що в  неї все таки рак шкіри. З позитивного: виявили вчасно, глибина проникнення невелика, форма неагресивна та все ж рекомендована більш радикальна операція з видаленням тканин навколо колишньої родимки аж до фасцій та м’язів.

“Місцева анестезія, довга розмова з хірургинею під час операції про путч в Каталонії і бальні танці. Зашивання майже по-живому, бо я відчувала як шкіру нанизують на нитку і туго затягують. Заборона нахилятись і неможливість спокійно сидіти, лежати, ходити, стояти, бо спина бере участь в усьому цьому”, – згадує цей непростий  період Тетяна Саніна.

Найважчою була перша ніч після операції. Зізнається, коли анестезія пройшла, здавалося ТАК болітиме все життя і вона ніколи не зможе нормально рухатися.

“Кашель, чихання, спроба перевернутись і навіть дихання – все через біль. Але ту ніч і ще декілька я пережила. Тепер сумую за болем, він так гарно нагадував чого не можна робити, аби шов не розійшовся. Бо тепер все через неокортекс: ніяких танців, бігу, фізичних навантажень на спину протягом півтора місяця. Навіть якщо не болить! А хочеться ж! Тепер качаю ноги, присідаючи, бо виявляється раніше я нахилялась по 100500 разів на день…”

Попереду  у неї ще  ретельне дообстеження. І відтепер  її організм має бути під прицільним контролем,  адже підступна хвороба може виринути і в іншому місці.  Тетяна  збирається бути уважною. І вважає, що в неї дві перемоги. Перша – бо примусила хворобу відступити,  а ще –  поборола в собі страх говорити про неї відверто.

“Щойно виникли підозри про онкологію, я відчула неймовірно сильне бажання сховатися і нікому про це не розповідати, зникнути з радарів. Ні рідним, ні друзям, ні тим більше колегам. Тому що це ярлик, тому що це змінює ставлення до тебе, тому що не хотіла читати в очах страх і жаль. Не хотіла стати незручною для спілкування. Розказати про це – наче зробити себе вразливою, віддати себе на розгляд і обговорення за спиною. Тож розповідаючи про це, я розбиваю в собі кавалок страху. Я відкриваю свій страх і свої тривожні передчуття світові. Я готова приймати ваше співчуття і підтримку. Але не жалість”.

(Відвідувачів всього: 83, сьогодні: 1)
error

Всі статті розділу: "Історії, Прочитати"