Онко портал » Занедбаний рак. Чи завжди винен пацієнт?

Занедбаний рак. Чи завжди винен пацієнт?

31.08.2020

Всім відомо, що статистично онкологічні хвороби при більш ранньому початку лікування лікуються більш ефективно. Занедбана онкологічна хвороба – і результат лікування зустрічається рідше, і лікувати складніше. А інколи – взагалі неможливо. Але чи завжди  винен пацієнт в тому, що його хвороба виявлена на пізній стадії. Про це  розмірковує лікар- онколог Андрій Гардашніков.

Часто я бачу дуже добрий намір: закликати людей перевіряти своє здоров’я. Посил абсолютно правильний. Але чи правильний інструмент – спрощувати та звинувачувати у всьому пацієнта?

До чого призводить гасло “Ті, хто має занедбаний рак – самі винні в цьому!”? Чи має стовідсоткову реальність гасло “Проходь профогляди – та врятуй своє життя!”?

Коли людина, котра вже має діагноз, натрапляє на такі публікації – гасла, вона розуміє це, як звинувачення себе. Їй і так багато хто в суспільстві намагається втлумачити, що вона має відчувати провину за те, що захворіла. Цікава психологія. Це як примушувати жертву зґвалтування відчувати провину через цю трагедію її життя. Це – вкрай нетактовна, на мою думку, поведінка по відношенню до жертв злочинів чи жертв хвороби.

Навіть, якщо провина людини, яка вже захворіла, дійсно існує – я не вважаю етичним та тактовним добивати її. Але нерідко бувають випадки, коли і провини ніякої немає, але ось такі “повідомлення” – “ТИ САМ У ВСЬОМУ ВИННИЙ” людина отримує занадто часто від нашого суспільства. Неприпустимо часто.

А що ж відбувається в реальному житті?

1. Рання діагностика онкологічних хвороб – дуже важлива.

Вона дає набагато більше шансів на результат лікування. І часто лікування хвороб на ранніх стадіях є більш простим та більш дешевим.

2. Рання діагностика онкологічних хвороб – не завжди можлива.

Навіть в світі є перегляд результативності поголовного обстеження здорового населення. А флюорографію легенів для ранньої діагностики раку легенів, якщо я не помиляюсь, ніде вже не використовують (ну, окрім відсталих країн, до яких, на жаль, доводиться відносити і нашу країну).

Якщо людина звернеться до сімейного лікаря з проханням провести їй профілактичний огляд при відсутності скарг – який відсоток сімейних лікарів не здивуються такому проханню? Який відсоток лікувальних закладів готовий забезпечити дійсно якісний профілактичний огляд, щоб ризик дізнатися через два місяці про занедбану онкологічну хворобу  був зведений до мінімуму? Особисто я – зовсім не оптиміст, коли сам собі відповідаю на ці запитання.

Чим автори агітаційних онко-матеріалів можуть відповісти тим людям, які звернулися вчасно, просили їх обстежити, а через невеликий проміжок часу таки дізналися про “занедбаний рак”? Хто готовий чесно та відповідально поговорити з такою людиною?

Ми маємо тверезо розуміти, що причиною того, що ми пропустили ранні стадії хвороби, інколи є  помилка пацієнта, інколи –  помилка лікаря. А є ще не такі вже рідкі випадки, коли навіть сучасний стан медицини, навіть в дуже забезпечених та розвинутих країнах, не дає можливості виявити хворобу на ранній стадії (при дуже високій відповідальності пацієнта та професіоналізмі лікаря). Коли хвороба перебігає настільки приховано, що її виявлення на ранніх стадіях є майже нездійсненною на даний час задачею. 

3. Рання діагностика – не є гарантією безсмертя.

На жаль, бувають випадки, коли лікування пацієнта з раннім раком не приносить успіху, хвороба прогресує, пацієнт помирає, і достатньо швидко. Слава Богу, такі випадки – це винятки з правил. Але такі випадки зустрічаються. І про такі випадки знають не тільки онкологи. Їх не приховаєш від суспільства. Тому про них треба пам’ятати та про них треба чесно говорити. Чесність – демонстрація поваги.

4. Лікування метастатичного раку також буває успішним.

Так, ще і ще раз – статистично чим більше цифра стадії, тим менша частота ефективного лікування, тим менші показники загальної виживаності, медіани виживання та інших статистичних показників. Але суто індивідуально, є люди з метастатичним раком, які роками лікуються. І навіть є такі, які лікуються десятками років. Це не так часто зустрічається. Але буває.

З питанням “Хто винен”, сподіваюсь, розібралися.

Тепер – до питання “Що робити?»

1. Має з’явитися зацікавленість держави.

Має бути розроблений ефективний протокол ранньої діагностики. Який має базуватися на досягненнях світової медицини. Прибрати ті методи обстеження, які не дають результатів, які проводяться тільки з метою обстеження. Не має бути “обстеження заради обстеження”. З іншого боку, в протоколі мають бути перелічені ефективні методи.

2. Має бути готовність української медицини втілити в життя цей протокол.

Якісно втілити в життя. Щоб прихід людини без скарг на обстеження не викликав здивування. Щоб був чіткий та якісний алгоритм такого обстеження. А також налагодити якісну базу даних для сімейного лікаря щодо його населення. Створити простий механізм оповіщення та нагадування людям, що прийшов час їм перевірити своє здоров’я.

3. Має бути якісна інформаційна компанія. 

Куди звертатися? Який механізм обстеження? Скільки це коштує?

На всі ці запитання у людини мають бути чіткі та зрозумілі відповіді.

4. І обов’язковою має бути чесність при розмові з людьми.

І повага до людей при такій розмові. Які реальні результати ранньої діагностики? Заборонити примітивні гасла, що гарантують безсмертя при проведенні флюорографії (або іншу маячню, просто флюорографія для мене – чудовий ілюстративний приклад спекуляцій та відсутності ефекту).

Теоретично, надалі може впроваджуватися модель зацікавлення людей в проходженні профоглядів. Але спочатку ці профогляди мають стати якісними, науково обґрунтованими, доступними та ефективними.

Все це – тільки мої роздуми.

Буде добре, якщо вся ця агітаційна машина, яка вигадує гасла (які людьми з важкими хворобами сприймаються, як звинувачення та приниження) також долучиться до роздумів на цю тему, до аналізу, як зробити профілактичні обстеження дійсно ефектиними.

(Відвідувачів всього: 31, сьогодні: 1)
error

Всі статті розділу: "Нове про рак молочної залози, Публікації"